Співачка Кажанна виросла на готичному постпанку, навчалася на акторку і працювала на кухні, поки її відео не почали набирати мільйони переглядів у TikTok. У розмові з Майєю Баклановою вона розповідає про свій шлях, музику, антидепресанти і про щирість — рису, яка дедалі більше визначає нове покоління артистів.

Майя: Розкажи, як формувався твій музичний смак — де ти знаходила музику і натхнення? Ти більше сама шукала чи це було через друзів і якусь спільноту?

Кажанна: Я ж готка, Кажанна. Дуже люблю артхаус, ще зі школи дивлюся різне цікаве кіно. У якийсь момент почала цікавитися українською культурою, дивитися маловідомі фільми.

Щодо музики — я завжди більше слухала зарубіжну. Навіть не можу точно сказати, де її знаходила: щось популярне плюс просто якісь сторінки, де можна було копатися далі. На SoundCloud було дуже багато всього. Ну і ми ж усі сиділи у “ВКонтакте” — через пабліки теж щось знаходили: “О, ти бачила це?” — “А ти чула це?”

Зараз, слава богу, є Spotify — новому поколінню вже майже нічого не треба шукати. А раніше ти реально сидів і викопував щось своє — і це теж було прикольно.

Ми з подругою дуже любили готську музику — постпанк, готик-рок, дарквейв. Потім я вже сама почала щось писати, пробувати, і перші речі якраз були з такими готськими мотивами.

Якщо чесно, у мене не було якогось одного способу — все відбувалось дуже хаотично. Щось випадково знайшла, потім YouTube підкинув щось схоже, і так воно поступово складалося.

Майя: Ти навчалася на театральному. Чому вирішила туди вступати?

Кажанна: Я думала так: я ж співати вмію — навіщо вступати на вокал? Академічний спів, хор — мені це не дуже цікаво. У мене не було музичної освіти, я не закінчувала музичну школу і ні на чому не грала. А от акторське мені було дуже цікаво. Подумала: спробую. У мене взагалі багато що відбувалось рандомно більшу частину часу.

Але так склалося, що я потрапила до дуже класного майстра, і ми були єдині, хто ставив вистави в театрі. Тому я ні про що не жалкую. І мама мене дуже підтримала: вона багато працювала, щоб платити за контракт. І я теж багато працювала, щоб жити за щось. 

Майя: Акторська освіта допомагає тобі зараз — у твоєму сценічному образі?

Кажанна: Дуже допомагає — наприклад, в синтезі жанрів. У театрі загалом дуже багато чого треба вміти. Вистава — це не тільки акторська гра чи режисура, а ще багато чого.

Дуже часто музиканти грішать тим, що просто співають або просто грають. А цього мало. Мені особисто — мало. Мені цікаві виконавці комплексно. Не просто послухати пісню, а подивитися, як людина її писала, про що думала. У цьому сенсі акторська освіта дуже корисна. Наприклад, у мене беквокалістка — акторка, і вона допомагає втілювати моє пластичне бачення музики.

Я дуже люблю ходити в театр, але як акторка себе там не знайшла. Мені більше подобається режисура. Але ще вчитися на режисуру… мені впадло.

Майя: Ну ти стала режисеркою — спочатку своїх тіктоків…

Кажанна: Я більш про якісь серйозні речі. Театр реально допомагає ширше мислити. От я, наприклад, пишу сценарій концерту — і спочатку це просто потік свідомості. А потім я уже для себе це розшифровую. Воно ніби саме складається, а потім я дивлюся — і ці дії, форма, в яку я це завернула, концептуально дуже пасують і доповнюють музику. Я не стверджую, що ставлю якісь вистави. Але принаймні база є — і в хорошому сенсі.

Майя: Тобі театр дав цю мультижанровість?

Кажанна: Так, ширше бачення. Не просто — як поставити музикантів, як виставити світло. Навіть віджеїнг — я беру просто відоси з YouTube. Це може бути стара підбірка фотографій якоїсь родини — і вона підходить. Не обов’язково малювати віджеїнг за тисячу мільйонів. Це все про прогрес. Як то кажуть, лінь — рушій еволюції.
А у мене бідність — рушій моєї особистої еволюції. Я шукаю прості, дешеві рішення, а потім іноді мені навіть здається, що так виходить краще.

Майя: Ким ти працювала до того, як повністю присвятила себе сцені?

Кажанна: Дуже багато чого було. Я ж не з Києва, тому під час навчання треба було знімати житло. І я підробляла. Мені легше попрацювати і нормально собі щось купити, ніж сильно на собі економити. Якщо я хочу жити як нормальний підліток — ходити на концерти, проводити час із друзями, — то я просто йду працювати.

Я працювала у фастфуді — крутила шаурму. Працювала на складі дитячих товарів комплектувальницею — ходила і збирала замовлення. Працювала в ресторанах. Продавала морозиво. Остання моя робота — помічниця кухаря, це вже в 2022 році. Я мастила торти, допомагала на кухні, а зранку ще треба було пройтися і помити підлогу.

І мені морально було дуже важко від цього. Бо я вчусь на акторку, випускний курс, у мене дипломна вистава, де я граю одну з головних ролей, — і при цьому зранку мию підлогу. Але там дуже добре платили, а мені потрібні були гроші. Можливо, я тоді просто не так цінувала себе, як зараз, бо можна було, наприклад, ходити на кастинги. Але я найбільше ненавиджу вислужуватися і торгувати обличчям.

І чесно — іноді простіше було механічно крутити ту шаурму, ніж ходити і просити ролі. Тим більше на кухні платили значно більше, ніж акторам. Для мене досвід “лежати трупом у полі” на зйомці був не настільки цінним, як просто попрацювати на кухні і отримати втричі більше грошей.

Зараз це вже не зовсім моя історія. Може, я просто повільно старію. Я вже не можу так, як раніше. От поїхала в тур і зрозуміла це. Раніше я з Одеси їхала автобусом до Києва, поспала три години — і далі. Зараз не спала три дні, потім просто проспала 17 годин, ще й гастрит загострився.

Але тепер у мене вже достатньо навичок. Я можу знайти собі інше заняття. Просто для цього потрібен був час. Але комфорт я все одно не вибираю: це не моя історія.

Майя: Твоя кар’єра почалася в момент, коли TikTok уже став потужним інструментом. Раніше артистам доводилося роками пробиватися через радіо чи телешоу. А тут ти викладаєш відео — і воно може одразу «залетіти». Як ти це відчула на собі?

Кажанна: Так зараз всі так починають. Навіть якщо взяти артистів, які раніше ходили на всі ці талант-шоу. Наприклад, BRYKULETS чи Jerry Heil — вони ж теж починали ще до TikTok. Але їхні пісні все одно зараз залітають саме через цю платформу.

По суті сьогодні артист без TikTok не зможе значно поширитися. Можна потрапити на радіо, ще кудись — але це вже не так працює. Наприклад, Boy не звучить на жодній радіостанції, а на YouTube — десять мільйонів переглядів. Тому TikTok — це вже просто необхідність.

Майя: Ти казала, що боялася стати людиною одного відео — того самого з “дупою огірка”. Коли воно залетіло, у тебе було відчуття, що тепер треба якось довести, що ти не тільки про це?

Кажанна: Я вже довела. Бо завжди, коли у тебе щось виходить, люди, які тебе знали і не дуже любили, починають доводити, що це просто алгоритми тебе просунули. Мені досі кажуть, що я артистка одного треку. Типу: “Ну в тебе Boy — 10 мільйонів і все”. Але якщо подивитися інші пісні — там по два, три, чотири мільйони. У мене дофіга треків, які залітали. Просто це спосіб знецінити.

Але я вже довела це, передусім собі. У якийсь момент стало зрозуміло: я приходжу з ідеєю — і процес запускається. Приношу жарт — люди сміються. Приношу думку — і вона оживає. Це просто моя штука. Тому я вже заспокоїлася.

І ще смішно, що люди думають, ніби я вже все показала. Я ще навіть 20 відсотків від себе не показала. Серйозно. Навіть не було такого треку, над яким я сиділа б місяцями, як люди роблять для Євробачення. У мене всі пісні написані дуже швидко, майже мимохідь. Це просто крайня точка якоїсь великої думки. Я ще приколююсь.

Що важливо про мене знати — я до всього цього ставлюся як до великого приколу. У мене немає цього “серйозно-серйозно, ціль на все життя”. Подивіться, як ми живемо. Нас буквально намагаються вбити. Ми всі трохи зійшли з розуму. І позитивна сторона цього мого божевілля — мені все по приколу.

У мене приблизно так: гроші прийшли — ха, прикол. Гроші закінчилися — блін, теж прикол. Ну окей, подивимось, як я з цього вийду. Для мене це все квест. Можливо, тому, що раніше я занадто серйозно до всього ставилася. А може, антидепресанти почали діяти. Щось одне з двох.

Майя: Давно ти на антидепресантах?

Кажанна: Півроку. До психіатра піти — це топ-ідея. Взагалі не соромно, якщо є потреба. Якщо терапія не допомагає і ви відчуваєте тривогу — йдіть. Не бійтеся.

Майя: А чого ти сказала “соромно”? Ти чуєш засудження?

Кажанна: Так. Назви когось, наприклад, із українських публічних людей, хто не приховує, що він на антидепресантах. Я нікого не можу назвати. Я знаю особисто, хто там що приймає, але люди досі не говорять про це публічно. А я от чесно розказую: які в мене побочки, що зі мною відбувається.

Це, до речі, про щирість. От я якось написала сторіс: сиділа на концерті однієї співачки і думаю — блін, класно. Але я, напевно, не скоро зможу зібрати Палац спорту. А в мене тоді трек Boy був уже на першому місці в чартах і при цьому був кредитний ліміт на карті. І я написала: “Яка різниця, який ти популярний, якщо у тебе кредит відкритий”.

Хтось виклав скрін у Threads — півмільйона переглядів. Люди були в шоці від того, що українська співачка може мати борги. І одразу почали придумувати, що це через гемблінг чи ще щось. Ну це ж брєд. Ми що, в різних країнах живемо?

Майя: Коли сталася історія з лейблом і ти відкрито про це написала — це було про ту саму щирість чи радше емоційний імпульс?

Кажанна: Скоріше це була просто емоційна реакція. Але для мене це і є щирість. Мене взагалі дратує, що люди так ускладнюють цю історію. Вони не можуть просто визнати, що у людини був нервовий зрив від перенапруги, від постійного тиску, боргів. Я це вже розказувала, не буду повторювати. Мене дивує, що люди всюди шукають якийсь глобальний замисел, піар-хід. У мене немає піар-команди і ніколи не було. Лейбл робив піар у плані релізів, але особистісного піару не було.

І чесно — мені здається, що зараз взагалі мало хто з нових артистів сидить і придумує якісь піар-інфоприводи. Це якась херня. Я реально ржу з цього. Зараз піар потрібен радше як антикризовий — щоб нічого зайвого не ляпнути. А коли піарять просто особистість артиста, не музику і не релізи — це, на мою думку, означає, що людині просто нічого більше сказати. Це як із сенсами в піснях: якщо їх треба пояснювати — значить, херова пісня. Класна музика і так стане популярною.

Майя: Є враження, що щирість — це взагалі одна з рис нового покоління артистів. Ти це теж так відчуваєш?

Кажанна: Мене часто питають: “Яка ти в житті?” Та така сама, як і на сцені. Просто на сцені це трохи більше загорнуто у форму. У мене немає сил щось вигадувати. Я по місту в піжамі ходжу.

Мені здається, це ще про наше покоління. Не тому, що ми такі офігенні, а тому, що ми реально перевантажені. У мене навіть без війни було відчуття сенсорного перевантаження світом. А з війною — тим більше. У мене просто немає сил бути кимось іншим або щось приховувати. Тому єдиний варіант — бути щирою, ділитися емоціями. Я не з тих людей, хто буде ховати в шафу те, що його турбує. Якщо я ображена або не згодна — я скажу прямо, навіть публічно. І хай там пишуть, що я істеричка чи занадто відверта. Ну звикайте. Світ буде таким. Світ більше не буде під сім’ю замками. Ми позбавляємося від цієї логіки “не винось сміття з хати”.

Я не думаю, що в нашій ментальності є це “помалкивай”. Нам часто дорікають, що ми якісь понурі, недовірливі, перелякані. Так, може, десь це є. Але водночас ми дуже щирі. І Революція гідності це доводить — ми не мовчали.

Майя: Ти називаєш себе поп-артисткою. Але зараз жанри змішуються. Що для тебе поп?

Кажанна: У нас просто дуже зміщені акценти. Поп часто сприймають як естраду. І, чесно, здебільшого українська поп-музика мені не дуже подобається — вона надто проста. Водночас багато артистів, яких називають інді, насправді теж поп.

Якщо говорити про мою музику, у мене всюди є хуки. Я не йду в експериментальну історію — більше в структуровану, комерційну форму. Тому, мабуть, це і зчитується як поп. Але це не було якоюсь спеціальною стратегією.

Мені здається, люди часто надто ускладнюють: думають про жанри, стратегії, піар. А насправді ти просто робиш так, як відчуваєш. Будь наслуханим, надивленим — і тоді не треба спеціально вигадувати жанри. Складність цього шляху в тому, що він здається дуже простим: просто будь собою. Але насправді це набагато важче.

Майя: Ти відчуваєш правила індустрії — чи просто робиш те, що хочеться?

Кажанна: Значно легше вивчити правила, за якими живе індустрія, і робити так, щоб вони спрацьовували. Можливо, в цьому буде комерція, але не завжди буде мистецтво. Багато виконавців у нас просто навчилися писати треки так, щоб вони залітали. Але в цьому часто вже не відчувається чогось живого. І мене іноді дуже грузить, що від мене багато очікують. Типу: “Давай, Кажанно, ти наша надія. Бажаємо тобі зібрати Палац спорту”.

А я думаю: навіщо мені цей Палац? Що зміниться в моєму житті, якщо я зберу найбільший майданчик? Я б краще зробила невеликий концерт, але з дуже крутою режисурою, з акторами, з якоюсь концепцією. Ми б це красиво зняли, виклали на YouTube — і воно розлетілося б. Для мене це набагато цікавіше. Я не хочу Палац спорту тільки тому, що це ніби наступний крок для артиста. Хто взагалі вирішив, що всі мають цього хотіти? Я просто не хочу тиснути на себе і йти протореними доріжками, якщо вони мені не підходять.

Я навіть із TikTok це зрозуміла. Спочатку намагалася робити скетчі, жартувати, як це роблять інші. Ці скетчі в мене досі десь лежать. Але вони не залітали — бо це була не я. А потім я просто розвернула камеру і почала говорити якусь свою херню, гнати біса, показувати свою харизму — і одразу пішли мільйони переглядів. І я зрозуміла, що, мабуть, моя цінність у тому, що я сама по собі є якимось мистецьким актом. І вже з цього народжується і музика, і відео, і все інше. Це не про формат. Не про те, скетчі це чи пісні. Це про внутрішню наповненість і живість.

Я могла б займатися і театром, і чимось іншим. Мені, наприклад, дуже цікава мода, фешн-індустрія. Я навіть думаю, що в паралельному всесвіті я вже давно навчилася шити і у мене є свій бренд. Просто поки що я роблю те, що мені зараз цікавіше.

Мені здається, не треба шукати ніяких секретів успіху. Єдине, що справді важливо, — дисципліна. А все інше — це знайти свою внутрішню жилку, своє джерело. Те, що надихає тебе самого і чим ти можеш поділитися.

Майя: А гроші для тебе — це інструмент чи мета?

Кажанна: Ми ж говоримо про щирість: гроші — це класно. І це не соромно — брати гроші за свою працю. Я вже стільки всього в житті нахлебталася, що реально заслужила нормально заробляти. І я взагалі ніколи не знецінюю роботу. Ні свою, ні чужу.

Знаєте, що для мене багатство? Це мати владу над грошима — можливість самому вирішувати, куди спрямовувати ці ресурси. Наприклад, допомагати притулкам для тварин. Я б точно багато допомагала тваринам. На одному концерті була така ситуація. Я зі сцени звертаюся: “Друзі, будь ласка, є збір мого хлопця на “Азов”. Давайте хоча б по дві гривні. Можете десять, можете п’ятдесят. Можете навіть сто тисяч”. І одна жінка реально бере і донатить сто тисяч. Для мене це просто рольова модель. Я хочу бути настільки забезпеченою людиною, щоб у момент, коли до закриття збору не вистачає сто тисяч, просто сказати: “Все, я закриваю”.

Мені хочеться мати можливість спрямовувати гроші туди, де вони потрібні. Було б круто, щоб багатими ставали правильні люди — і ми могли змінювати якісь речі. Можливо, це звучить трохи наївно. Але насправді мені хочеться дуже простих речей: допомагати котикам. І нормально їсти.

Фото та відео: Олександра Лянна та Антон Черняк @illuav @kanoge_

Стайлінг: Анастасія Гутнік @gut9anastasiiaa 

Волосся: Павло Лотнік @pavellotnik 

Макіяж: Катерина Токарева @tokareva_mua 

Героїня: Кажанна 

Продюсер: Саша Кривошея @sashakrvsh

@baby___prod

Креативна режисура, продакшн, сет-дизайн: Baby Prod @baby___prod 

Інтерв'ю: Майя Бакланова